Дистанційне навчання (музичне мистецтво) 6 клас
Музичне мистецтво 6 клас
20.04.2021
Добрий день, мої хороші,любі діти !
Як і завжди роозпочинаємо з вами наш
урок у дистанційному вигляді.
І темою урока сьогодні буде:
Різновиди симфонічної програмної музики. Симфонічна поема,
картина, фантазія.
А працювати, ви сьогодні будете за планом:
План
1.Ознайомитися з новим матеріалом.
2.Прослухати надані музичні твори, та зробити аналіз.
3.Переглянути відеоматеріали .
4.Ознайомитися з піснею »Ой у лузі червона калина», занотувати ї в зошит,
вивчити.
МАТЕРІАЛ ДЛЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ НА УРОЦІ!
Інструментальна музика.
Написана на певну тему (сюжет),
викладену в словесній (часто поетичній) програмі. Відома з давніх часів.
Розвиток її в 19 ст. пов'язаний з романтизмом, що обстоював принцип оновлення
музики за допомогою поєднання її з поезією. Програма може бути оригінальною ("Прощальна
симфонія" Й. Гайдна, "Партизанські картини" А. Штогаренка) або
грунтуватись на літ. чи мистецькому творі (симф. фантазія "Франческа да
Ріміні" П. Чайковського на сюжет з "Божественної комедії" Данте,
симф. поема "Лілея" Г. Майбороди на сюжет одноймен. балади Т.
Шевченка, симф. картина "Запорожці" Р. Глієра за картиною і. Рєпіна).
Програмним змістом можуть бути істор. події, образи героїв, картини природи,
нар. казки, легенди тощо; часом він розкривається у назві ("Ніч у
Мадріді" М. Глинки, "Картинки з виставки" М. Мусоргського), а в
цикліч. творі — в назвах окремих частин ("Важке минуле",
"Лісосплав","Зоря над Карпатами" в "Закарпатських
ескізах" В. Гомоляки). Іноді композитор дає змогу слухачеві самому побудувати
програмну концепцію відповідно до загального настрою твору (6-а
"Патетична" симфонія П. Чайковського. "Святкова увертюра"
В. Борисова). Типовим зразком П. м. є симфонічна поема, якій властива
сюжетно-драматична побудова (симф. поеми Ф. Ліста). Твори П. м. пишуть у
різноманітних муз. формах: від великих циклічних — до мініатюр. Окремі
програмні номери є у великих муз.-драм творах ("Полтавський бій" в
опері "Мазепа" Чайковського).
Синій птах» (рос. «Синяя птица», англ. «The Blue Bird») —
радянсько-американський музичний художній фільм-казка, знятий в 1976 році
режисером Джорджем К'юкором по однойменною п'єсою Моріса Метерлінка. Спільне
виробництво «Совінфільм» та «Едвард Льюїс Продакшн». Фільм знятий на хвилі
розрядки спільно кіностудіями «Ленфільм» (СРСР) та «20th Century Fox» (США).Екранізація
однойменної п'єси Моріса Метерлінка, написаної у 1908 році. Фільм-казка про
двох дітей, хлопчика і дівчинку, які завдяки подарованій Феєю можливості бачити
душу речей, змогли побачити сутність навіть таких предметів, як Годинник,
Вогонь, Вода. Тепер їм належить знайти Синього птаха, уособлення доброти та
взаємодопомоги, птаха щастя, який може подарувати одужання маленькій дівчинці.
Спочатку на роль Собаки був запрошений відомий американський артист Джеймс
Коко. Однак той, приїхавши в Радянський Союз, не зміг нічого їсти з місцевої
їжі, крім хліба з маслом. З цієї причини у актора почався напад хвороби
жовчного міхура, і Коко замінили Джорджем Коулом.Фільм цілком був знятий в СРСР
— в Москві, Ленінграді, Пушкіні, Павловську (зокрема, біля павільйону «Ермітаж»
в атерининському парку і близько Пилль-вежі і в Колі Білих Берез в Павлівському
парку) і в Ялті біля замку «Ластівчине гніздо».Ім'я актриси Сіселі Тайсон,
відіграла Кішку, в титрах російської версії невірно вказано як «Сесіли».Ви слухаєте або фортепіанний скрипковий концерт, симфонію Моцарта або сонату
Бетховена. Насолоджуючись чудовою музикою, ви можете слідкувати за її розвитком, за тим, як змінюють одна іншу
різні музичні теми, як вони змінюються, розробляються. А можете і відтворювати
в своїй уяві
якісь картини, образи, які викликає звучить музика. При цьому ваші фантазії напевно будуть відрізнятися від
того, що уявляє собі іншого людина, яка слухає музику разом з вами. Звичайно,
не буває так, щоб вам
у звуках музики почувся шум битви, а комусь іншому – ласкава колискова. Але
бурхлива, грізна музика може викликати асоціації з розгулом стихії, і з бурею почуттів у душі
людини, і з грізним гулом битви...
А під "Франчесці
так Ріміні"
Чайковський самою назвою вказав точно, що саме малює його музика: один з
епізодів "Божественної комедії" Данте. У цьому епізоді
розповідається, як серед пекельних вихорів, у пеклі,
метушаться душі грішників. Данте, який спустився в пекло, супроводжуваний
тінню давньоримського поета Вергілія,
зустрічає серед цих несомих вихором душ прекрасну Франческу, яка розповідає їй сумну історію своєї нещасливе
кохання. Музика крайніх розділів фантазії Чайковського малює пекельні вихори,
середній розділ твори -- гірка розповідь Франчески.
Існує багато музичних творів, в яких композитор в тій чи іншій формі
роз'яснює слухачам їх зміст.
Так, свою першу симфонію Чайковський
назвав "Зимові
мрії". Першої
її частини він подав заголовок" Мрії зимової дорогою", а другий --
"Похмурий край, туманний край". Берліоз, крім підзаголовку "Епізод з життя артиста", який він дав
своєї Фантастичної симфонії, ще дуже докладно виклав зміст кожної з її п'яти частин. Це виклад за характером
нагадує романтичну новелу.
І "Франческа да Ріміні", і симфонія "Зимові мрії"
Чайковського, і Фантастична симфонія
Берліоза -- приклади так званої програмної
музики. Ви, напевно, вже зрозуміли, що програмною музикою називається така інструментальна музика, основі якої лежить
"програма", тобто якийсь
абсолютно конкретний сюжет чи образ.
Програми бувають різними за своїм типом. Іноді композитор детально переказує
зміст кожного епізоду свого твору. Так, наприклад,
зробив Римський-Корсаков у своєї симфонічної картини "Садко" або
Лядов в "Кикиморе". Буває, що, звертаючись до широко відомим літературним
творам, композитор вважає достатнім лише вказати цей літературний джерело:
мається на увазі, що всі слухачі добре його
знають. Так зроблено в "Фауст-симфонії" Листа, в "Ромео і Джульєтті"Чайковського та багатьох
інших творах.
Зустрічається в музиці і програмність іншого типу, так звана картинна,коли
сюжетна канва відсутня, а музика малює один якийсь образ,картину чи пейзаж.
Такі симфонічні ескізи Дебюссі "Море". Їх три:"Від зорі до
полудня на море", "Гра хвиль", "Розмова вітру з
морем".А "Картинки з виставки" Мусоргського тому так і
називаються, що в них композитор передав своє враження від деяких картин
художника Гартмана.
Якщо ви ще не чули цієї музики, постарайтеся неодмінно познайомитися з нею.
Серед картинок, надихали композитора, -- "Гном", "Старий замок",
"Балет пташенят пташенят", "Хатинка на курячих ніжках","Богатирські
ворота древньому Києві" та інші характерні і талановиті замальовки.
«Так казав Заратустра» (нім. Also sprach Zarathustra) — симфонічна поема
німецького композитора Ріхарда Штрауса. Написана в 1896 році під враженням
однойменної книги Фрідріха Ніцше.
Це — програмний твір, що складається з дев'яти фрагментів, виконуваних без
перерви. Назви фрагментів повторюють назви деяких розділів літературного
першоджерела. Середня тривалість виконання — близько тридцяти хвилин.
Симфонічна поема написана для четверного складу оркестру. В партитурі
використовуються також орган і дзвін.
Прем'єра відбулася у Франкфурті у виконанні оркестру під керуванням автора.
З тих пір твір закріпився у світовому симфонічному репертуарі, виконувався
кращими колективами під керівництвом таких диригентів, як Герберт фон Караян,
Фріц Райнер, Бернард Haitink.Вступ або Схід сонця (Einleitung, oder
Sonnenaufgang)Про насельників потойбіччя (Von den Hinterweltlern )Про велику
тугу (Von der großen Sehnsucht )Про радості й пристрасті (Von den Freuden- und
Leidenschaften)Погребова пісня (Das Grablied )
Про науку ( Von der Wissenschaft)Зцілюваний (Der Genesende )Пісня до танцю
(Das Tanzlied )Пісня сп'янілого ( Nachtwandlerlied)Частини звучать без перерви.
Симфонічна поема є
яскравим прикладом пізнього німецького романтизму з тяжінням до народжуваного
модернізму. Автор втілює риси властиві творчості Р. Вагнера, зокрема сусідство
надзвичайного педантизму і бурхливого драматизму. Поема захоплює слухача
унікальними знахідками у фарбах оркестру[1]. Драматургія твору тісно пов'язана
з літературним першоджерелом.
«Фантастична симфонія» до-мажор - перша програмна симфонія в історії романтичної музики. Композитор назвав
її «Епізод з життя артиста. Велика фантастична симфонія в п'яти частинах».
Артистом, про якого говорилося в програмі симфонії, був сам Берліоз, який
переживав романтичну драму кохання до знаменитої ірландської актриси Генріетти
Смітсон.
Берліоз сам написав текст програми, що представляє собою докладний виклад
сюжету. Зміст сценарію наступний: «Молодий музикант з хворобливою чутливістю і
з палкою уявою, безнадійно закоханий, в припадку розпачу отруюється опіумом.
Доза, прийнята їм, недостатня, щоб викликати смерть, і занурює його у важкий
сон. У його хворому мозку виникають дивовижні видіння; відчуття, почуття,
спогади втілюються в музичні думки і образи. Кохана жінка стала мелодією, як би
нав'язливою ідеєю, яку він зустрічає і чує всюди."Ця програма звучала для
молоді того часу не просто як любовна історія самого автора або іншої
конкретної людини. Вперше в музиці був втілений образ типово романтичного
героя, вже відкритого літературою - розчарованого, такого, що не знаходить
місця в житті. Такого героя називали байронічним, або - ще більш точно - «сином
століття», за назвою роману Альфреда Мюссе «Сповідь сина століття».Романтична
тема нещасливого кохання виростає в симфонії Берліоза до значення трагедії
втрачених ілюзій, розчарування в ідеалі. Вперше ця психологічна інтимна тема
вирішувалася не в камерному вокальному жанрі, а в симфонії, причому
монументальній. У ній 5 частин.
1 і 5 частини - напружені, бурхливі;
2 і 4 частини - жанрові (вальс і марш);
3 частина - лірична «серцевина» циклу.
1 частина - "Мрії. Пристрасті". с-moll/C-dur, сонатне allegro.
2 частина - «Бал» (A-dur), 3-частинна форма
3 частина - «Сцена в полях» (F-dur), 3-частинна форма
4 частина - «Хода на страту» (g-moll), подвійні варіації
5 частина - «Сон в ніч шабашу» (с-moll/C-dur) синтетична форма (сонатність
+ варіаційність + тричастинність).
Зв'язок частин здійснюється не тільки наявністю програми, але і
верховенством провідної музичної думки - лейтмотиву коханої ❤ . Він лежить в основі всієї I частини, будучи головною темою вільно потрактованої
сонатної форми; становить середину З-частинної «Сцени балу»; побіжно проходить в
«Сцені в полях» (як вираз «похмурих передчуттів» героя); на мить виникає в
«ході на страту» (як остання думка про кохану); нарешті, в трансформованому,
спотвореному вигляді звучить в початкових розділах фіналу.
I частина - «Мрії. Пристрасті».
Складається з двох розділів - Largo (с-moll) і Allegro agitato (C-dur).
Largo - це розгорнутий вступ, картина ліричних мрій. М'яка, співуча тема
скрипок з меланхолійними зітханнями, в гнучкому ритмі з трепетними паузами,
змінюється жвавим мажорних епізодом, а потім повторюється в новій фактурі
(таким чином утворюється тричастинна форма).
Allegro agitato починається лейтмотивом коханої (після вступних тактів),
представленим дуже рельєфно, майже без супроводу, в унісонному звучанні флейти
і скрипок. лейтмотив коханоїІнтонаційний зміст
і будова лейттеми сильно відрізняються від класичних головних тем. Спочатку
світла, лірично-задушевна, тема коханої в процесі розвитку передає сум'яття,
душевні пориви, в розробці набуває тривожного, похмурого характеру. По суті, це
єдина тема Allegro, оскільки побічна (G-dur - e-moll) будується в основному на
тих же елементах (тобто, на темі коханої).Важливо відзначити, що в сонатному
алегро зароджуються майже всі образи інших частин симфонії. Так, настрій
любовної туги буде покладено в основу «Сцени в полях». «Мефістофельські»
інтонації з розробки призводять до зловісної фінальної картини. Церковний мотив
(в кінці I частини) переродиться в «чорну месу» шабашу. Те, що в I частині
показано як нерозривна єдність психологічних станів, розгортається протягом
всього циклу у вигляді різко контрастних сцен.Важко переоцінити значення
подібного драматургічного прийому, що створює міцну єдність всередині великого,
розділеного на частини твору. Цей монотематический принцип «Фантастичної
симфонії» за своєю психологічною функцією відповідає ролі лейтмотиву в опері.
Можливо, що саме звідти Берліоз і почерпнув ідею «лейтмотиву» для своєї
інструментальної драми.
Настав час для слухання музики .І до
вашої уваги надаються слідуючі твори :»Садко», »Так казав», «Зимові мрії»,Руслан і Людмила», «Егмонт» «Ссмфонічна картина,» СКЕРЦО «Учень ЧАРОДІЯ» «ВАЛЬС-ФАНТАЗІЯ,» РОМЕО І ДЖУЛЬЕТА» «ФРАНЧЕСКО ДА РАМІНІ», БЕРЛІОЗ ФАНТАСТИЧНА СИМФОНІЯ.
Твори для слухового ознайомлення за
посиланням
https://www.youtube.com/watch?v=0O66D9ny2uA
р штраус так казав
https://www.youtube.com/watch?v=-2V3Hi0Ywgg
садко римський корсаков
https://www.youtube.com/watch?v=RT71ZbBQHno
Зимові мрії
https://www.youtube.com/watch?v=lQjHkoyNvAE
глінка руслан і людмила
https://www.youtube.com/watch?v=EPpJVgtHkFM
бетховен Егмонт
https://www.youtube.com/watch?v=8GLFROMbXOY
СИМФОНІЧНА КАРТИНА
https://www.youtube.com/watch?v=t87hyYrOuGM
СКЕРЦО УЧЕНЬ ЧАРОДІЯ
https://www.youtube.com/watch?v=S04VQD46a-s
СКЕРЦО УЧЕНЬ ЧАРОДІЯ https://www.youtube.com/watch?v=mfOHL3hU_d0
ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА ПІСНЯ
https://www.youtube.com/watch?v=HTzaes6E7A4
ГЛІНКА ВАЛЬС -ФАНТАЗІЯ
https://www.youtube.com/watch?v=NFExaftiGF4
РОМЕО І ДЖУЛЬЕТА ЧАЙКОВСКИЙ
https://www.youtube.com/watch?v=zorS-IV350g
ФРАНЧЕСКО ДА РАМІНІ
https://www.youtube.com/watch?v=BQe0pkcFmNQ
БЕРЛІОЗ ФАНТАСТИЧНА СИМФОНІЯ
А зараз відкрили зошити і записали домашнє завдання .
Записати у зошит пісню «Ой у лузі червона калина»
Вивчити пісню.
Дати відповіді на запитання:
1.Де ви ще чули музику, яку сьогодні прослухали на уроці?
2.До якого жанру відноситься прослухана музика.
3.З якими літературними сюжетами вона
повязана
4.Пригадайте типи увертюр, які вам відомі.
5.Що означає інструментальна музика
6.Поема
7.З якими композиторами ви сьогодні ознайомились.
8.В чому полягає програмність
симфонічної музики
9.Чи зацікавила вас прослухана
музика,
10.Чим вона, вас зацікавила
11.Які образи виникають у вас при
слуханні цієї музики.
12.Намалюйте свої фантазії до одного із прослуханих творів на вибір.
Ось і добіг наш урок до кінця.
Дякую за увагу !
До побачення!
13.04.2021
Добрий день, мої хороші!
Еволюція жанру.
Розпочинаємо з вами урок у
дистанційному вигляді.
Темою урока сьогодні буде :
Еволюція жанру .Увертюра
І сьогодні на уроці ви
ознайомитесь з :
1 Історія
терміна
2 Історія
оперної увертюри
3. Реформа Глюка
4. Оперна увертюра у XIX столітті
5. Концертна увертюра
6 Посилання
7
Прослухаєте Увертюру.
8 Ааліз
прослуханих творів
5 Ознайомитесь з піснею
6 Занотуєте її у зошит.
7.Запишите домашнє завдання.
Увертюра (фр. ouverture, від лат.
apertura — відкриття, початок) — інструментальний вступ до театрального
спектаклю, частіше музичного (опери, балету, оперети), але іноді і до
драматичного, а також до вокально-інструментальних творів — кантат і ораторій
або до інструментальних п'єс сюїтного типу. Починаючи з XX століття такого роду
музичні вступи нерідко передують у кінофільмах.
Особливим різновидом увертюри є
жанр симфонічної музики — концертна п'єса, історично також пов'язана з музичним
театром
Історія терміна
Термін «увертюра» утвердився в
другій половині XVII століття у Франції, але розповсюдження отримав далеко не
відразу. Уже в самих ранніх операх були присутні інструментальні епізоди:
вступи до кожного акту, звукозображувальні картини, розгорнуті танцювальні
інтермедії; згодом інструментальні епізоди, винесені за рамки вистави,
перетворилися у відносно розвинений і завершений твір, що випереджає дію, але
спочатку за ним закріпилася назва «симфонія»[3]. У деяких країнах вона
зберігалося аж до кінця XVIII століття: ще Моцарт у 1791 році називав
«симфонією» увертюру до своєї «Чарівної флейти».
Історія оперної увертюри
Першою увертюрою прийнято вважати
токату в опері Клаудіо Монтеверді «Орфей», написаної в 1607 році. Музика цієї
токати переносила в оперу традицію, яка давно склалася в драматичному театрі,
починати закликами фанфар.У XVII столітті в західноєвропейській музиці склалися
два типи оперних увертюр. Венеціанська складалася з двох частин — повільної,
урочистої та швидкої, фугірованої; цей тип увертюри згодом отримав розвиток у
французькій опері, її класичні зразки, і вже трьохчастинні (крайні частини в
повільному русі, середня — у швидкому), створив Жан Батіст Люллі[1][3]. У
першій половині XVIII століття «французькі» увертюри зустрічалися й у творах
німецьких композиторів — Баха, Генделя, Телемана, не тільки в операх, кантатах
і ораторіях, але і в інструментальних сюїтах; увертюрою при цьому іноді
називався весь сюїтний цикл.
Неаполітанський тип увертюри,
введений Алессандро Скарлатті в 1681 році, складався з трьох частин: 1-ша і
3-тя писалися у швидкому темпі (алегро), 2-га — у повільному (адажіо або
анданте). Саме ця форма, запозичена у скрипкової сонати й отримала назву
«італійської», поступово стала домінуючою.Функції оперної увертюри вже в першій
половині XVIII століття викликали суперечки; не всіх влаштовував її переважно
розважальний характер (виконували увертюру зазвичай в той час, коли публіка ще
тільки заповнювала зал для глядачів). Вимога ідейного та музично-образного
зв'язку увертюри із самою оперою, висунуте авторитетними теоретиками Йоганном
Маттезоном, Йоганном Шайбе і Франческо Альґаротті, деяким композиторам, у тому
числі Генделю та Рамо, у тій чи іншій мірі вдалося здійснити. Але справжній
перелом настав у другій половині століття.
Реформа Глюка
Крістоф Віллібальд Глюк Симфонія,
що гамнюк розвинулася з оперної увертюри неаполітанського типу, у другій
половині XVIII століття вже сама впливала на музичний театр;
сонатно-симфонічний принцип розвитку, що затвердився в мангеймській симфонії, в
оперу вперше переніс Крістоф Віллібальд Глюк, який вважав, що увертюра повинна
бути «вступним оглядом змісту» опери[ У сонатній формі, з її трьома основними
розділами — експозицією, розробкою і репризою, втілилася художня логіка
класичної драми: зав'язка, розвиток дії і розв'язка[, — саме в такій формі Глюк
представив в увертюрі зміст своєї опери «Альцеста», написаної в 1767 році.
У реформаторських операх Глюка
циклічна (трьохчастинна) форма поступилася місцем одночастинній увертюрі, яка
повинна передати характер основного конфлікту драми та її пануючий тон; іноді
увертюру випереджав короткий повільний вступ. Ця форма була сприйнята і
послідовниками Глюка — Антоніо Сальєрі і Луїджі Керубіні[1]. Уже наприкінці
XVIII століття в увертюрі іноді використовувалися музичні теми самої опери, як,
наприклад, в «Іфігенії у Авліді» Глюка, «Викраденні із сераля» і «Дон Жуані»
Моцарта; але поширення цей принцип отримав лише в XIX столітті.
Учень Сальєрі і послідовник Глюка
Бетховен посилив тематичний зв'язок увертюри з музикою опери у своєму
«Фіделіо», — такіж його «Леонора № 2» і «Леонора № 3»; тим же принципом
програмної, по суті, увертюри він слідував і в музиці до театральних постановок
(увертюри «Коріолан» і «Егмонт».Оперна увертюра у XIX столітті .Досвід
Бетховена отримав свій подальший розвиток у творчості німецьких романтиків, які
не просто насичували увертюру тематизмом опери, але і відбирали для неї
найбільш важливі музичні образи, у Ріхарда Вагнера та його послідовників, в
тому числі у Римського-Корсакова, — лейтмотиви. Часом композитори прагнули
привести симфонічний розвиток увертюри у відповідність з розгортанням оперного
сюжету, і тоді вона перетворювалася у відносно самостійну «інструментальну
драму», як увертюри до «Вільного стрільця» Вебера, «Летючого Голландця» або
«Тангейзера» Вагнера.
При цьому італійські композитори,
як правило, віддавали перевагу старому типу увертюри, часом до такої міри не
пов'язаної ні з музичним тематизмом, ні із сюжетом, що Джоаккіно Антоніо
Россіні міг в одній своїй опері використовувати увертюру, написану для іншої,
як це було, наприклад, із «Севільським цирульником». Хоча і тут бували винятки,
такі як увертюри до опер «Вільгельм Телль» Россіні або «Сила долі» Джузеппе
Верді, зі зразковим вагнеровським лейтмотивом.Але вже в другій половині
століття в увертюрі ідею симфонічного переказу змісту опери поступово витісняло
прагнення підготувати слухача до її сприйняття; навіть Вагнер зрештою
відмовився від розгорнутої програмної увертюри. На зміну їй прийшов більш
лаконічний і вже не заснований на сонатних принципах вступ, пов'язаний, як,
наприклад, у «Лоенгріні» Р. Вагнера або «Євгенії Онєгіні» Чайковського, з
образом лише одного з персонажів опери та витриманого, відповідно, в одному
характері[8]. Такі вступні частини, звичайні в тому числі і в операх Верді, уже
і називають не увертюрами, а вступами, інтродукціями або прелюдіями. Аналогічне
явище спостерігалося і в балеті, і в опереті.
Якщо наприкінці XIX століття з
новою формою вступу ще змагалися увертюри, витримані в сонатній формі, то в XX
столітті останні зустрічалися вже вкрай рідко.
Концертна увертюра
Оперні увертюри, які в той час ще
частіше називали «сифоніями», на рубежі XVII і XVIII століть нерідко
виконувалися і поза музичного театру, на концертах, що сприяло їх перетворенню,
уже в першій третині XVIII століття (близько 1730 року), у самостійний вид
оркестрової музики — симфонію в сучасному розумінні[.
Увертюра як жанр симфонічної
музики набула поширення в епоху романтизму і своїм виникненням була зобов'язана
еволюції оперної увертюри — тенденції насичення інструментального вступу
тематизмом опери, перетворення його в програмний симфонічний твір.
Концертна увертюра — завжди твір
програмний. Ще на рубежі XVIII і XIX століть з'явилися увертюри прикладного
характеру — «святкові», «урочисті», «ювілейні» і «привітальні», приурочені до
конкретного торжества. У Росії увертюри Дмитра Бортнянського, Євстигнія Фоміна,
Василя Пашкевича, Осипа Козловського стали найважливішим джерелом симфонічної
музики.
У увертюрах прикладного характеру
використовувався найпростіший — узагальнений, позасюжетний — тип програми,
вираженої в назві. Зустрічався він і в багатьох творах, що не мають на увазі
прикладну функцію, — наприклад, в увертюрах Фелікса Мендельсона «Гебриди» і
«Морська тиша і щасливе плавання», у Трагічній увертюрі Йоганнеса Брамса. В
епоху романтизму широкого поширення набули симфонічні твори, в тому числі й
увертюри, із узагальнено-сюжетним і послідовно-сюжетним (відрізняється більшою
сюжетною конкретизацією) типом програми. Такі, наприклад, увертюри Гектора
Берліоза («Уеверлі», «Король Лір», «Роб Рой» та інші), «Манфред» Роберта
Шумана, «1812» Чайковського . У свою «Бурю» Берліоз включив хор, але тут, як і
в увертюрах-фантазіях Чайковського «Гамлет» і «Ромео і Джульєтта», концертна
увертюра вже переростала в інший улюблений романтиками жанр — симфонічну поему.
У XX столітті концертні увертюри
складали значно рідше; одна з найбільш відомих — Святкова увертюра Дмитра
Шостаковича
Посилання для слухання музичних творів:
Пісня»Дзвони Великодня» https://www.youtube.com/watch?v=Pp4N-9iaaOk
https://www.youtube.com/watch?v=U4qe2856hv0
нас кличе клас5
https://www.youtube.com/watch?v=zeU19lgZyhE
пісня про Великдень. Дзвонять ДЗВОНИ
https://www.youtube.com/watch?v=on-9ZFhLubk
УВЕРТЮРА ІЗ ОПЕРИ РУСЛАН І ЛЮДМИЛА
https://www.youtube.com/watch?v=YLebG-ePvG4
«ПІСНЯ НА ДОБРО»
https://www.youtube.com/watch?v=EPpJVgtHkFM
«ЕГМОНТ БЕТХОВЕН»
https://www.youtube.com/watch?v=5EXj8v68578
https://www.youtube.com/watch?v=gpzCVxQqijs
Лисенко «Тарас Бульба»
https://www.youtube.com/watch?v=22zE-jgh5JU
Римський Корсаков «Садко»
А тепер настав час записати домашнє завдання:
Дайте письмово відповіді на
запитання
Які життєві проблеми висвітлили композитори у своїх творах?
Як ви гадаєте, чому ці твори привертають увагу сучасних рок – музикантів?
У чому таємниця нев»янучої популярності класичних творів?
Якими засобами виразності
передана атмосфера у Увертюрі у опері «Руслан і Людмила?
Чому стає зрозумілим, що в цій
казковій історії переможуть світлі й праведні сили?
Який настрій подарувала вам запропонована музика?
Чи вплинула вона на ваші почуття?
Чим?
Чи з»явилося у вас
бажання відвідати подані
ці увертюри?
Які «вічні теми» втілені в музику
обох увертюр?
В якій з них теми доповнюють
єдиний життєрадісний образ, а мв якій створюють конфлікт, зіткнення , боротьтбу?
Що поєднує музику обох увертюр?
Дайте визначення» Увертюра»
Спробуй те розповісти про музику цієї увертюри за допомогою малюнка.
На цьому наш урок завершено.
Дякую за увагу!
До побачення!
5.04.2021
Добрий день, мої хороші!
\Розпочинаємо з вами урок у дистанційному вигляді.
Темою урока сьогодні буде : "Велич ідей і образів - СИМФОНІЯ."
І сьогодні на уроці ви ознайомитесь з :
1 Історією симфонічної музики.2
2.Жанром симфонічної музики.
3. Прослухаєте симфонічні твори.
4 Зробите аналіз прослуханих творів
5 Ознайомитесь з піснею6 Занотуйте її у зошит
.7. Запишите домашнє завдання. Матеріал для ознайомлення
Симфоні́чна музика - музична творчість, що охоплює різні види і форми творів, написаних для симфонічного оркестру: симфонії, симфонічні поеми, концерти для інструментів соло і оркестру, сюїти, увертюри та ін. Історія симфонічної музикиПоходження симфонічної музики ведеться з античності, коли дівчата граючи на арфах складали музично емоційні і красиві мелодії. Під час епохи відродження симфонічна музика стала змінюватися і набувати в собі нові відтінки і нові інструменти для виконання. У середньовіччі і античності симфонії виконувалися великими групами, але музика була більш груба і недопрацьована. Головне завдання симфонічної музики передати емоційний стан і послання автора до слухачів. Саме тому коло використовуваних інструментів досить широке, це дозволяє передати буйство фарб і стан переданої картини в музиці. Існують різні види симфонічної музики. До них відноситься такі жанри як: симфонієти, увертюри, оперети, сюїти, варіації тощо. Зазвичай автори пишуть симфонічну музику для певного оркестру. Наприклад, Алан Хованесс писав симфонії для духових і струнних оркестрів. Батист Кардон писав симфонічні концерти тільки для арфи і струнних квартетів.В Україні перші симфонічні твори з'явилися в кінці XVIII столітті («Концертна симфонія» Д. Бортнянського, «Українська симфонія» невідомого автора). У XIX ст. постали оркестрові увертюри М. Вербицького, симфонія і фантазія М. Лисенка, симфонія М. Колачевського (1876), симфонія і фантазії В. Сокальського. Значного розвитку українська симфонічна музика досягла у XX столітті. Її визначніші представники: Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко, П. Сениця, С. Людкевич, М. Колесса, Р. Сімович, А. Рудницький, К. Данькевич, Д. Клєбанов, А. Штогаренко, К. Долінчен, Г. Майборода, М. Дремлюга, В. Губаренко, Л. Колодуб, В.Сильвестров, Є.Станкович, І.Карабиць. Жанри симфонічної музикисимфонії,симфонієти,увертюри (в тому числі – оперні),сюїти (в тому числі – балетні),концерти,симфонічні поеми,фантазії, рапсодії, легенди,капричіо,скерцо,симфонічні танці.Симфо́нія (від грец. συμφονία — «співзвуччя, злагоджене звучання, злагодженість») — жанр оркестрової музики, великий твір для оркестру.Класичні зразки симфонії написані для симфонічного оркестру і являють собою цикл з 4 частин, перша з яких пишеться в сонатній формі. Існують також симфонії для струнного, камерного, духового та інших складів оркестру. У симфонію може вводитись хор і сольні вокальні голоси. Відомі й такі різновиди жанру, як симфонія-концерт (для оркестру з сольним інструментом) і концертна симфонія (від двох до дев'яти сольних інструментів), схожі за будовою до концерту. За аналогією можуть приймати назву «симфонія», разом із елементами жанрової структури, твори для хору (хорова симфонія) чи інструменту (особливо органа, рідше — фортепіано). Симфонія може наближатись до інших музичних жанрів, утворюючи такі гібридні жанри, як симфонія-сюїта, симфонія-фантазія, симфонія-поема, симфонія-кантата.Класична симфонія (створена композиторами віденської класичної школи) складається, як правило, з чотирьох частин, написаних у сонатній циклічній формі[ru]; у XIX—XX століттях широке розповсюдження мали композиції як і з більшою, так і з меншою кількістю частин.В академічній музиці симфонія займає те ж місце, що і в літературі належить драмі чи роману. Вона дала назву новому, невідомому до цього складу оркестру та найважливішій області інструментальної музики — широкому спектру її жанрів, об'єднаних під назвою «симфонічна музика».В античності — в Стародавній Греції та в Стародавньому Римі — «симфонією» називали милозвучне поєднання тонів, консонанс[en], часто поруч із протилежними за смислом термінами — «діафонія», тобто різнозвуччя, розбіжність, або «антифонія» (буквально — «протизвуччя»). Термін «симфонія» того часу відносили і до гармонії сфер, наприклад, у трактаті Арістотеля «Про небо», та до деяких музичних інструментів. Піфагорійці відносили до симфоній (консонансів) октаву, квінту та кварту, всі інші співзвуччя — до дисонансів (діафоній). Птолемей, на відміну від піфагорійців, вважав консонансом також і ундеціму[en]. Ті ж значення для терміну «симфонія» застосовувались у теорії музики і в стародавніх римлян, і зокрема в найбільшого римського вченого-музиканта Боеція. Середньовічна наука повністю успадкувала античні значення «симфонії». Список музичних інструментів, до яких зрідка застосовувався цей термін, поповнився певним неідентифікованим видом барабана (в «Етимолоґіях» Ісидора Севільського, VII ст.), органістром (у трактаті Псевдо-Муріса[en], XIII ст.) та іншими місцевими — старофранцузькими, староанглійськими, старонімецькими й іншими — різновидами колісної ліри. У XVI столітті слово «симфонія» використовувалось у назвах збірок мотетів та іншої духовної — церковної або паралітургічної — музики, стосувалось воно і вокального багатоголосся. Приклад такого застосування — збірка знаменитого нотовидавця Ґеорґа Рау[de] «Симфонії приємні, а до того ж короткі» (Symphoniae iucundae atque adeo breves; 1538), яка містить 52 чотириголосні мотети відомих композиторів XV—XVI століть. На рубежі XVI та XVII століть слово «симфонія» трапляється в назвах вокально-інструментальних композицій, наприклад «Священні симфонії» Дж. Ґабріелі (Sacrae symphoniae, 1597, і Symphoniae sacrae, 1615) та Генріха Шютца (Symphoniae Sacrae, 1629, 1647, 1650), а також у назвах інструментальних творів, як-от «Музичні симфонії» Лодовіко Ґроссі да Віадана[it] (Sinfonie musicali, 1610).У XVI столітті ще не було чіткого розмежування між термінами «соната», «симфонія» та «концерт», і якщо, наприклад, Джованні Ґабрієлі наприкінці XVI століття називав «симфонією» співзвуччя голосів та інструментів, то Адріано Банк'єрі та Саломоне Россі[en] на початку XVII століття застосовували це поняття вже до спільного звучання інструментів без голосів. Із моменту народження опери, в самому кінці XVI століття, в ній завжди були присутні інструментальні епізоди: вступи до кожного акту, звукозобразні картини, розгорнуті танцювальні інтермедії — будь-який такий епізод іменувався «симфонією». З часом інструментальні епізоди, винесені за рамки вистави, перетворились у відносно розвинений і завершений твір, що передує дії , — увертюру. У XVII столітті назва «симфонія» поступово закріпилась за оркестровими вступами (увертюрами) або інтермедіями в інструментальних і вокально-інструментальних творах — у сюїтах, кантатах і операх.Від оперної увертюри до мангаймської симфонії Алессандро СкарлаттіУ XVII столітті в західноєвропейській музиці постали два типи оперних увертюр. Венеційська складалась із двох частин — повільної, урочистої та швидкої, фугірованої; цей тип увертюри зрештою почав розвиватись у французькій опері. Введений Алессандро Скарлатті 1681 року неаполітанський тип увертюри складався з трьох частин: перша та третя писались у швидкому темпі (алеґро), друга — в повільному (адажіо або анданте). Запозичена з скрипкової сонати, ця форма поступова стала панівною. Оперні увертюри з часом почали виконуватись і поза театром, у концертах, що сприяло перетворенню симфонії, вже в першій третині XVIII століття (близько 1730 року), в самостійний вид оркестрової музики. Відокремившись від опери, симфонія попервах зберігала і яскраві, виразні музичні теми, характерні для увертюри, і її розважальний характер. В опери рання симфонія запозичила і гомофонний тип багатоголосся: її становлення як окремого жанру безпосередньо пов'язане з нормативною естетикою класицизму, що передбачала чітку ієрархію вищого та нижчого, головного та другорядного, центрального та підлеглого; однак саме в опері гомофонне письмо, що розділило голоси на головний і акомпанувальні — на противагу поліфонічному рівноправ'ю голосів , — утвердилось раніше, ніж в інструментальній музиці, позаяк виявилось більш пристосованим для жанру музично-драматичного. В опері співак уперше перестав бути лише «голосовою одиницею» в складній структурі хору, він перетворився на героя драми, з його особистими, хоч і типізованими переживанням, — сольний спів, порівняно з хоровим глибший, тягнув за собою і розвинену мелодійність, здатну ці переживання передати. Мелодика, що залишалась у хоровій культурі епохи Відродження мало розвиненим і підлеглим елементом, в опері з самого початку посіла чільне місце порівняно зі всіма іншими сторонами музичної виразності. Засоби індивідуалізації персонажів, передання їхніх емоційних станів, знайдені в опері, були прийняті й інструментальною музикою: в ранній симфонії одна основна мелодія, здебільшого скрипкова, супроводжувалась відтінювальним акомпанементом. Уже в оперній увертюрі намічався принцип чергування контрастних розділів, — у симфонії ці розділи перетворились на самостійні частини.Відтак на розвиток симфонії справляли вплив різноманітні види як оркестрової, так і камерної музики; серед камерних жанрів — передусім соната, формування якої як окремої музичної форми відбувалось у той же час. У XVII столітті, коли чіткого розмежування жанрів ще не було, сонатою могла називатись і оперна увертюра — саме так Антоніо Честі[it] позначив вступ у своїй опері «Золоте яблуко» (італ. Il pomo d'oro, 1667). Утім, до початку XVII століття вже сформувались два типи сонати — церковна (італ. sonata da chiesa) та «камерна», тобто світська (італ. sonata da camera), і якщо церковна соната опиралась головно на поліфонічні форми, то в «камерній» поступово утверджувався гомофонний склад. У другій половині XVII століття з'явилась тенденція до розчленування сонати на частини, частіше від 3 до 5, і найширшого поширення здобував 4-частинний цикл із чергуванням повільних і швидких частин; при тім світська соната представляла собою вільну послідовність танцювальних номерів: алеманда, куранта, сарабанда, джиґа або ґавот, — що зближувало її з камерною сюїтою. Згодом, у першій половині XVIII століття, намітилась тенденція до збільшення частин із одночасним скороченням їх до числа 2 або 3 і навіть однієї.Із жанрів оркестрової музики помітний вплив на формування симфонії справила і постала в Німеччині наприкінці XVII століття оркестрова сюїта, кістяк якої складали чотири різнохарактерних танці — чотири настрої, й інструментальний концерт, який у першій половині XVIII століття, передусім у творчості Антоніо Вівальді, представляв собою тричастинну композицію з крайніми частинами у швидкому русі та повільної середньою частиною. До симфонію, що лише зароджувалась, найближчим виявився так званий ripieno concerto (італ. ripieno;— «наповнений вщерть») — для оркестру без солюючих інструментів.Заразом уже з другої половини XVII століття всі композиторські школи відчували на собі вплив опери, що саме стрімко розвивалась; ні один вид музичного мистецтва не міг змагатися з нею ні в популярності, ні в професіоналізмі, ні в широті шукань. До початку XVIII століття засоби виразності, знайдені в музичному театрі, вже не грали, пише В. Конен, роль типових рис музичної мови епохи. Мелодика, гармонія, а також структура й образна будова симфонії формувались під впливом опери, де оркестрова партія перетворювалась на своєрідний підтекст до мелодичного образу, створювала барвисте мальовниче тло. Водночас оркестр забезпечував цілісність і динамічність, — у характерному для опери, перенесеному до неї з драматичного театру поєднанні наскрізного розвитку та розчленованості вироблялись нові способи організації музичного матеріалу. Протягом XVII століття та на початку XVIII формувались стійкі мелодичні звороти, що поступово визначали коло виражальних засобів для скорбного, героїчного, героїко-трагічного, «чутливого» та жанрово-комічного образів у музиці. Як психолоґічні узагальнення вони набули самостійного життя за межами музичного театру та лягли в основу «абстрактного» сонатного, а відтак і симфонічного тематизму. До середини XVIII століття в популярній на той час опері-серіа, італійські композитори досягли таких висот у переданні емоційних станів за допомогою музики, що слухати текст арій було вже не обов'язково: голос та інструментальний супровід говорили слухачам більше, ніж трафаретні тексти зі стандартним набором слів. Опера, отже, відкривала інструментальній, безтекстовій музиці нові можливості, зокрема і власне оркестровими фрагментами — в операх Дж. Перґолезі, а згодом Н. Піччінні й особливо К. В. Ґлюка. У пошуках форми Дж. Б. Саммартіні[it], портрет авторства Д. Ріккарді Зі свого боку симфонія в міру набуття самостійності у формі, змісті та розробці тем — у міру вироблення особливого методу музичного мислення (що в російській, а згодом і українській, музикознавчій літературі, передусім у працях Б. Асаф'єва, одержав назву симфонізму) справляла вплив на розвиток багатьох жанрів і форм, зокрема преобразила інструментальний концерт і витіснила колись популярний жанр сюїти. Уже в першій половині XVIII століття популярність симфонії була такою великою, а створення її вважалось справою настільки нескладною, що «музична спільнота німецької школи» близько 1735 року постановила «від всякого кандидата вимагати у вигляді вступного внеску подання симфонії, власного виготовлення, або ж вартості її в розмірі півтора талера».У цей період постійні оркестри з більш або менш сталим складом були ще рідкісними, композиторська творчість перебувала в прямій залежності від наявного складу оркестру — найчастіше струнного, інколи доповненого тією чи іншою кількістю духових. Композитори, а передусім Дж. Б. Саммартіні[it], автор численних творів цього жанру, використовуючи риси барокової танцювальної сюїти, опери та концерту, створили модель «передкласичної» симфонії — тричастинного циклу для струнного оркестру. Інколи на зразок венеційських і французьких увертюр, першій частині симфонії передував повільний вступ. У ранніх симфоніях швидкі частини звичайно представляли собою просте рондо або ранню (давню) сонатну форму; з часом з'явився менует, спочатку як філіал 3-частинного циклу, згодом він перетворився на одну з частин 4-частинної симфонії, звичайно третю. Цю «зайву» частину симфонії, запозичену в сюїти, відмовлялись долучати до своїх циклів ранні північнонімецькі симфоністи: вдираючись між «ліричним центром» і фіналом, менует порушував замкнуту тричастинність; його програмна назва суперечила абстрактному характерові твору. І втім, менует став невід'ємною складовою частиною спершу мангаймської, а відтак і класичної симфонії, допоки від нього не відмовився Бетховен. На розвиток жанру впливала подальша еволюція сонати, що зі свого боку теж відчула вплив оперного стилю (хоча це головно стосується скрипкової сонати, а не клавірної) і до середини XVIII століття перетворилась на найбагатший і найскладніший жанр камерної музики, на форму, «що охоплює всі характери та всі вирази», за словами І. А. Шульца. Популярну в камерній музиці форму рондо — з пісенним чергуванням незмінної головної теми (рефрену) та постійно оновлюваних епізодів — поступово витісняла конфліктна сонатна форма, що ґрунтувалась на музично-драматичному контрасті тем. У першій половині XVIII століття, передусім в одночастинних клавірних творах Доменіко Скарлатті (що опирався на симфонічний досвід свого батька Алессандро) і 3-частинних К. Ф. Е. Баха, постала форма сонатного алеґро з трьома стадіями розгортання образу або ідеї — експозицією[en], розвитком[en] і репризою. Такого роду тричастинність була характерною для стандартної арії доґлюківської опери — aria da capo, в якій третя частина дослівно повторювала першу, але після «конфліктної» другої частини сприймалась як розв'язка драматичної ситуації. У середині століття жанр концертної симфонії культивувався композиторами мангаймської школи та представниками так званої передкласичної (або ранньої) віденської школи — М. Монном, Ґ. К. Ваґензайлем[de], учителем Й. Гайдна Ґ. фон Ройттером[de]. У жанрі симфонії експериментував і Йозеф Мислівечек, що так і не створив власної школи, але багато чому навчивВ. А. Моцарта. Симфонії виконувались уже не лише у світських концертах, але і в церквах, — у всякому разі, англійський історик музики Чарлз Берні[en], мандруючи Італією, зауважив, що в Турині в церкві симфонія виконувалась щодня, у визначений час — від 11 до 12 години. У партитурах струнні інструменти поступово доповнювались духовими — гобоями або флейтами, валторнами та трубами; камерний струнний оркестр перетворювався на симфонічний. А зараз відкрили зошити свої робочі і записали пісню «На добро «В.Карманський
Ген, на видноколі, клени і тополі,
Там вишнева ніч згора.
Там в прозорій тиші квітень вірші пише,
Травень на сопілці гра.
Там дитинства весни, райдуг перевесла,
Там початок всіх шляхів.
Там мене співаті вчила рідна мати,
Бути щедрим батько вчив.
Яблунева, солов’їна,В моїм серці Україна,
В моїм серці сонячний Дніпро.
Щира, світла, промениста,
Хай усіх єднає пісня,
Хай лунає людям на добро.
Ген, на видноколі, –Ранки ясночолі,
Гори, ріки і поля.
Роки там ясніють,
Там сади рясніють,
Там співа моя земля.
Я дарую людям,Щирим добрим людям,
В радісний щасливий день
Зорі України, квіти України,
Буйний сад її пісень.
Приспів: Яблунева, солов’їна,
В моїм серці Україна,В моїм серці сонячний Дніпро.
Щира, світла, промениста,
Хай усіх єднає пісня,
Хай лунає людям на добро.
Ось і настав час записати домашнє завдання.
Дайте письмово відповіді на запитання.
ЗАПИТАННЯ
1.Назвіть відмінності камерної і симфонічної музики?
2.Чи вплинула ця музика на вас?
3.Як вплинула ця музика на ваш духовний світ?
4.Дайте визначення терміну «Симфонія»?
5.Дайте визначення терміну «Симфонічна музика»?
6.Назвіть авторів творів:а) Симфонія №40,
б)Симфонія №5?\
7. З кількох частин складається Симфонія №40?
8.Чи є почуття , виражені в симфоніях , близькі ,вам?
9.Якими засобами виразності підкреслююється головна думка симфоній?
10.Чим приваблює музика Моцарта?
11.Чим приваблює музика Бетховена?
12.Над якими життєвими подіями змусила вас замислитися?
Ось і добіг до кінця наш час.
Матеріал для ознайомлення: по силкі:https://www.youtube.com/watch?v=uNGbOLbvuCc- симфоніяматеріал для слуханняhttps://www.youtube.com/watch?v=xLAPstwuvG0 симфонія 40 моцартhttps://www.youtube.com/watch?v=iyuUl4m-Esc бетховен симфонія 5Пісня на добро карооке https://www.youtube.com/watch?v=6j96BO5Ffjg«Пісня на добро « - https://www.youtube.com/watch?v=0bSa0msUCr8
Дякую ,вам за увагу!
Дякую вам за роботу!
Бережітьсебе!Бажаю успіхів!
До побаченя!
30.03.2021
Добрий день, мої хороші!
Розпочинаємо з вами урок у дистанційному вигляді.
Темою урока сьогодні буде : "Музичні картини. Естамп. Ноктюрн. "
«Музику не можна назвати інакше,
як сестрою живопису, бо вона є
предмет слуху, другого почуття після
зору ...»
Леонардо да Вінчі
На уроці:
1.Ознайомитися з поданим матеріалом.
2.Написати конспект та надати відповіді на запитання робочому зошиті.
3.Прослухати подані твори .
4.Зробіть аналіз прослуханих творів за планом.
5.Ознайомитися з піснею «Мамина пісня» А Злотника.
6.Записати пісню в зошит.
Матеріал для ознайомлення .
Музика в свідомості та підсвідомості людини викликає почуття та образи, які є логічним відгуком на почути. Під впливом сприйняття музики людина в своїй уяві відображає почуте або шляхом спогадів або шляхом фантазій та асоціацій.
Вивчаючи твори різних композиторів ми знайомилися з «програмними» та « не програмними» творами. То ж пригадаємо ці два терміни.
Музика, створена за певним сюжетом, що подається у спеціальній програмі або у назві твору, називається програмною музикою (О.Бородін “Богатирська симфонія”, А.Вівальді “Зима”.)
Інструментальна музика, що не має будь-якого конкретного змісту чи пояснень, називається непрограмною музикою (С.Рахманінов “Вокаліз”, Л.Ревуцький “Пісня”.)
Музичні жанри дуже близькі до живопису і виражається це в «живописності» музичної палітри, а розглянемо ми це на прикладі творчості французького композитора Клода Дебюссі.
Дебюссі — визнаний голова і найяскравіший представник музичного імпресіонізму. У своїй творчості спирався на французькі музичні традиції: музика французьких клавесиніст, лірична опера і романс.
Клод Дебюссі народився 22 серпня 1862 поблизу Парижа. Значним був вплив на нього російської музики, а також французької символістської поезії і імпресіоністської живопису. Дебюссі втілив у музиці швидкоплинні враження, найтонші відтінки людських емоцій і явищ природи.
Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважали сучасники оркестрову прелюдію до «Післяполудневому відпочинку фавна», в якій проявилися характерні для музики Дебюссі хиткість настроїв, витонченість, вишуканість, примхливість мелодики, колористичность гармонії.
Одне з найбільш значних створінь композитора — опера «Пеллеас і Мелізанда» (за драмою М. Метерлінка; 1902), в якій досягнуто повне злиття музики з дією. Цьому твору поряд із загальною імпресіоністичної забарвленням, символістської недомовленістю властиві тонкий психологізм, яскрава емоційність у вираженні почуттів героїв. Відлуння цього твору виявляються в операх Дж. Пуччіні, Б. Бартока, Ф. Пуленка, І. Ф. Стравінського, С. З . Прокоф'єва.
Блиском і в той же час прозорістю оркестрової палітри відзначені 3 симфонічних ескізу «Море» (1905), найбільше симфонічне твір. Композитор збагатив засоби музичної виразності, оркестрову і фортепіанну палітру. Він створив импрессионистическую мелодику, що відрізняється гнучкістю нюансів і в той же час розпливчатістю.
Творчість Дебюссі, одного з найбільших майстрів 20 століття, зробило істотний вплив на композиторів багатьох країн.
Композитор помер 25 березня 1918 року в Парижі.
В своїх музичних програмних роботах композитор дуже близький таким художнім жанрам як : етюд, естамп, ескіз…
Естамп — твір друкованої графіки (гравюра, офорт, літографія, шовкографія тощо), відбиток на папері, на шовку чи інших матеріалах.
(відеоматеріал за посиланням №1)
«Сади під дощем» Клода Дебюссі, написаний для фортепіано, має програмний характер , адже композитор шляхом музики імітує са ме момент дощу як природного явища .
(прослуховування твору за нижче поданим посилання №2)
Ноктюрн—жанр камерно-інструментально музики; невеликий ліричний твір мрійливого настрою.
Ноктюрн став одним із тих жанрів, які дають можливість відобразити найтонші переживання людини, показати її внутрішній світ. Із французької «ноктюрн» означає «нічний». Саме о цій порі все навколо стихає, з’являється можливість усамітнитись і помріяти. Тому тон висловлювання, що притаманний ноктюрнам, щирий, душевний. Зазвичай ноктюрни пишуться для фортепіано, однак трапляються подібні твори і для інших інструментів, а також для ансамблів і оркестрів. Цей музичний жанр досяг свого розквіту у творчості відомого польського композитора Фридерика Шопена, який написав 21 ноктюрн.
Фредерік Шопен
Шопен перший зумів надати творам цього жанру особливої художньої досконалості. Його ноктюрни вражають глибиною змісту і різноманітністю настроїв. Вони написані в тричастинній формі або у формі рондо та містять темпові контрасти (повільно — жвавіше — повільно).
( Ноктюрн ми бемоль мажор , слухання за посиланням №3)
1. Прослухати подані твори :
1) https://www.youtube.com/watch?v=aWcrSUBBOQ4
2) https://www.youtube.com/watch?time_continue=192&v=re1BV_I5gtk&feature=emb_title
3) https://www.youtube.com/watch?v=0c9HL_SqUQc
https://www.youtube.com/watch?v=F3XsqQ0kp7o
План
Для слухання твору.
До якого жанру вони належать?
Які почуття ці твори визвали у вас?
В якому темпі вони виконані?
Який характер?
Чим вони різні між собою ?
Чи є в них схожість?
Чи вони схожі?
Які музичні інструменти задіяні у цих творах?
6.Записати пісню в зошит.
Домашнє завдання
Дайте відповіді на запитання:
1.Назвіть ознаки камерно – інструментальної музики?
2.Самостійно опрацюйте біографію Фредеріка Шопена
4.Пригадайте різновиди жанру п»єси?
Який музичний твір камерно – інструментального жанру вам запам»ятався?
Чим?
До вашої уваги пісня Злотник Александр –« Мамина пісня»
Відкрили зошити та записали пісню .
«Мамина пісня.»
Прилетіли буслики
Із країв далеких,
Прилетіли з вирію,
Буслики – лелеки.
Потомились буслики
Бо на крилах несли
Красну весну, а іще
Теплого Олексу.
Приспів:
Леле – лелеченьки,
Буслики – буслята,
Крила край віконечка
Біля хати.
Леле – лелеченьки,
Буслики буслята,
Прилетіли сонечко
Колисати.
Повернулись буслики –
Чорно – білі крила,
Повернулись буслики
Та й заклекотіли.
«Ой лелече колесо
Кинуте у небо…»
Мама тихим голосом
Нам співа про тебе.
Наш урок підійшов до кінця.
Дякую, вам за роботу!
До побачення!
Класну роботу виконуємо на уроці за розкладом.
Виконане домашнє завдання чекаю 01.04.2021 до 20.00
12 б за виконану класну , та домашню роботу,
за кожну вірну відповідь по 1б
03.11.2020
Тема. Хорова музика. Катата.
Прослухайте пісню "Даруйте радість людям" у виконанні дитячого хору.
https://www.youtube.com/watch?v=kfovl0dRePc
Після прослуховування, дайте відповіді на запитання:
1. В чому особлівисть хорової музики?
2. Що таке хор?
3. Які співатські голоси до складу хорувходять?
4. Чому хоровий спів є популярним видом вокальної музики?
5. Чи є в наш час актуальна проблема яка висвітлена у цій пісні?
6. Як ви розумієте вислови: розносити людям радість за забутими адресами і "відчинати двері серцем"
7. Чого вчить нас ця пісня?
8. Чому потрібно робити добро і "дарувати радість людям"
Прослухайте твір М. Лисенка кантата, Радуйся, ниво не политая.
ч.5 Оживуть степи озера:
https://www.youtube.com/watch?v=mbobkZSPFnA
1Чим хорова музика відрізняється від камерно - вокальтних жанрів?
2.Чи є щось спільне міжтворами М. Лисенка іО.Пахмутової ?
3.Що змінилося у вашому ставленні до життя і людей завдяки їм?
ttps://www.youtube.com/watch?v=XUjRzopUoDM
Прослухавши вірш Т.Шевченка, поміркуйте,та дайте відпорвідь на запитання :
Яке враження на вас склала ця пісня?
Чи може пісня вплинути на луховність і свідомість людини?
Дочого спонукає вас ця пісня?
занотуйте в зошиті визначення :
1 хор.
2типи хорів.
3 хорові жанри
4Особливості виконання
5Хоровий спів
6)Кантата.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%80
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B0
Комментарии
Отправить комментарий